Екскурсія учнів Теребовлянського НВК за маршрутом: школа- городище Костелок- Підгірянський Святоспаський монастир- гора Покрівка- Теребовлянський замок, здійснена 20. 10. 2016р.
20 жовтня 2016р. члени гуртка "Історичне краєзнавство" під керівництвом вчителя історії Городиського Леона Леоновича здійснили цікаву екскурсію. Спочатку ми відвідали ділянку лісу недалеко від школи ,яку старожили називають Костелок. Назва говорить про те, що там колись могла розташовуватися якась культова споруда. І дійсно, в цьому місці ми натрапили на залишки городища обнесеного подвійними валами і ровами. Виникла гіпотеза, що там первісно міг знаходитися древній Святоспаський монастир. Але під час нападів турків і татар він згорів (сліди пожежі видно і сьогодні) а пізніше монахи перенеслися на те місце , де руїни монастиря знаходятся і по сьогодні. Фотографуємося на згадку на фоні городища і на фоні чудової панорами долини р. Серет і прямуємо далі.
Перед нами відкривається неповторний вигляд Святоспаського монастиря розміщеного на крутому підвищенні Подільського плато біля с. Підгора. Перша згадка про нього сягає середини XVII cт. Але вже тоді у грамоті польського короля Владислава він згадується як "стариниий". Монастир являє собою неправильний прямокутник. Найдовша сторона його мала майже півтора сотні метрів, ширина сягала до півсотні метрів. Був він оточений високими камяними мурами із двоповерховими кутовими баштами. Тобто, це була одночасно оборонна і культова споруда. В середині ансамбль святині складався із камяної церкви Івана Хрестителя, двоповерхової дзвіниці та власне монастиря. На першому поверсі монастиря розміщалися кухня, їдальня, складські приміщення та келії, де жили монахи. Другий поверх займали велика бібліотека, просторий зал та кімнати для навчання. Треба відмітити , що на початок XVIII ст. монастир був поважним чернечим осідком. У переліку монастирів він числиться п'ятим після Маняви, Унева, Крехова та Львова. Тут навчалися діти у духовній школі - гімназії, де було два факультети: Богословський і Філософський, а в одній із башт знаходилася обсерваторія. Настоятелем монастиря в той час був Діонісій Александрович, про що свідчить напис старославянською мовою на дзвіниці, що зберігся до нашого часу:- "фундатор ігумен Діонісій 1716р." Багато для розвою монастиря зробив ігумен Іраклій Костецький. Пізніше він продовжував місійну роботу на Східній Україні і загинув під час Уманської різні 1768 року. Монастир проіснував до 1788 року, коли був закритий, як і інші монастирі, австрійською владою. Час і люди завдали непоправної шкоди його спорудам. Особливо постраждав він під час Першої і Другої світових війн. Після Другої світової війни вже із пошкоджених мурів камінь почали брати для мощення доріг. До дальшої руйнації долучилася військова частина, деякі служби якої розташовувались на території монастиря. І лише після відновлення незалежності України для стародавньої святині настали кращі часи. Парафіяни поближнього села Підгора під керівництвом отця Ярослава Стрілки відбудовали церкву (вона стала парафіяльною), впорядкували подвір'я. Але до повернення святині до своїх кращих часів було ще дуже далеко. Робимо обов'язкові фотографії і прямуємо в сторону міської фортеці.
Дорога веде нас через гору Покрівку схили якої вкривають прекрасні білокорі берізки. Назва гори походить від того , що колись на її вершині, а вірогідніше, біля підніжжя знаходилася церква Святої Покрови. Сходимо із Покрівки і опиняємося біля Замкової гори. Саме тут знаходиться Теребовлянський Замок. Замків в історії Теребовлі було декілька. Перший відомий , як фортеця князя Василька Ростиславовича. Цей правнук Ярослава Мудрого вважається засновником нашого міста, якому не так давно минуло 900 років. Замок Василька був деревяним. Деревяним був і князівський палац, що містився всередині твердині. Зате князівська церква була зведена із каменю. Добре княжив Василько. Заступив дорогу на Русь як південним так і західним сусідам. Але біда прийшла з несподіваного боку. Підступно осліпили витязя його родичі: київський князь Святополк і волинський- Давид Ігоревич. Проте клятвопорушники були покарані, а Василько Ростиславович після осліплення ще майже 30 років княжив у Теребовлі. Згоріла твердиня Василька у 1241 році під час нападу на Русь татарського хана Батия. А в середині XIV cт. Теребовля, як і вся Галичина, опинилася у складі Польської держави. У1360 р. згідно наказу короля Казимира Великого на місці фортеці князя Василька появився мурований замок, який відомий під назвою замок Казимира. Він витримав немало облог і штурмів турків і татар і простояв до 1631 року. Тоді під керівництвом Теребовлянського старости Олександра Балабана був побудований новий замок, значно більший і потужніший. Замок Олександра Балабана витримав також багато нападів ворогів. Особливо є відомою його оборона 1675 року від турецьких військ очолюваних великим візиром Ібрагімом Шишманом. Під час цієї облоги прославилася дружина коменданта фортеці Самуїла Хжановського- Софія. Вона викрила змову зрадників, котрі хотіли здати замок ворогові, безпосередньо брала участь в бойових діях. Легендарній теребовялнській Жанні д' Арк вдячні нащадки поставили пам'ятник. Красива молода жінка з рішучим поглядом і з кинджалом в руці стояла біля стін замку і дивилася на місто. Автором скульптури був теребовлянський різьб'яр Ян Бохенек. У роки Другої світової війни скульптура була значно пошкоджена. І лише в наші дні її відновив в первісному вигляді Тернопільський скульптор Роман Вільгушинський. Після 1675 року замок Балабана простояв ще понад два десятиліття. У 1688 році він зазнав дуже значних пошкоджень під час татарського набігу. А коли від турків було відвойовано Кам'янець- Подільський то Теребовлянський замок втратив своє оборонне значення і вже не піднімався із руїн. Піднімаємося на вершину гори, оглядаємо мури замку, башти,каземати, занедбану 45 метрову криницю, фотографуємось і натомлені, але щасливі повертаємося до рідної школи.
