 
Осінній вечір тихо догорав,
Заснуло Небо в місячнім серпанку.
І Світ увесь у спокої чекав
Щасливого та ніжного світанку.
Та враз здійнялась блискавична Мить, -
Усе зловіщо дихало вогнями!
І вже ніщо не в силах зупинить
Жахливий крик, що линув Небесами...
Упав літак. Уламки по землі
Уже розсипались, здіймаючи тривогу.
Злітали в Небо Душі молоді,
Й молитва щира линула до Бога...
Курсанти вічні... Як забути біль?!!
Ви ж так хотіли вже на ноги стати.
Летіти швидше найсильніших стріл
Й найвищих Зір в польоті досягати!
Ви ж так спішили, поки молоді,
Свої знання і досвід показати.
Горіли ваші очі запальні,
Хотіли нових цілей досягати!
За що ж їм, Боже, ось такий кінець???
Вони ж ще тільки пробували жити!
Усі пішли під Ангелів вінець,
Й ніхто уже не міг їх захистити.
... Матусю рідна! Голубонько, не плач,
Трагічною була його Стежина.
Молися щиро і йому пробач...
В Небеснім Домі вже твоя дитина...
В скорботі тихо запали Свічу,
Щоби Душа тепло її приймала.
Зітри з очей гірку свою сльозу,
Щоб пам'ять в серці щиро зігрівала.
... Ми не забудем твій сердечний біль
І погляд Сина, що не повернувся.
Бо він - Живий, і бачить звідусіль,
Душею вже до Вічності торкнувся.
... В скорботі тихо запали Свічу...
Людмила Вербовецька, вихователь НВК |
