Меню


Рейтинг учнів
2017 2016 2015 2014 2013 2012 2011 2010 2009 2008

Корисні посилання









Категорії
Англійська мова-Per Aspera Ad Astra [56]
Вчимо німецьку - пізнаємо світ [7]
,

Форма входу

Календар
«  Травень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Архів записів

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пошук

CO.KZ WebGroup

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання


Вітаю Вас, Гість · RSS 21.05.2019, 16:55

Головна » 2012 » Травень » 7 » Гімназист Роман Чихарівський – переможець конкурсу „Мій край”
13:42
Гімназист Роман Чихарівський – переможець конкурсу „Мій край”
Переможцем фінального етапу конкурсу „Мій край”, який проводила Інтернет-газета „Доба”, став гімназист з Теребовлі – Роман Чихарівський. Його твір „Найкращі хвилини життя у рідному місті” отримав найвищі оцінки конкурсного жюрі. Призом для Романа стане сучасний нетбук.



Наводимо текст твору переможця:



Маєш тобі! Сьогоднішній день, мабуть, таки буде особливим. Будильник сьогодні цілих п’ять разів переконував мене вставати, бо на автобус можна і не встигнути. Але покинути тепленьку, як хот-дог, канапу заставило сонце. Так-так, воно.

Моє вікно скупе – не часто тішить мене гарними краєвидами, раптом кілька дерев, гілки яких так і лізуть у саму голову, трохи неба, кабель від телевізійної антени, а по середах ще й пташки. А зараз нехтую вмиванням і тому подібними процедурами – треба бігти. Двадцять хвилин до автобуса. Варто поспішити. Ранішня свіжість бавиться контрастами на моїй шкірі, рум’янить щоки, ще сонний вітерець починає нав’язувати нудний діалог моєму майже кучерявому волоссю. Йду…

За якусь хвилю починаю помічати дивину в усьому цьому. Ах, точно! Вперше за час моїх «прогулянок-пробіжок» Теребовлею я не скористався навушниками. Важливо. Прямую, пришвидшуючи хід. Біля «чобітка» – взуттєвої фабрики – порожньо, бабуся якась лише сидить на лавочці, вбиває час в очікуванні автобуса. «Синочку, шо на дзигарку?» Не розумію: «Прошу?» «Кажу, година яка?» Тішу бабцю тим, що їй залишилось чекати раптом якихось сорок хвилин, бо автобус, якого вона виглядала, мабуть, уже не приїде. Навпроти один із найбільших комп’ютерних магазинів навіть у думці не має, що за кілька годин шумітиме і гудітиме від голосів відвідувачів, які то дратують продавця загальними запитаннями, то цілими годинами пояснюють, яких картриджів їм потрібно, як саме їх ноутбуки «зависають», який процесор до вподоби і скільки грошей на те все є.

Чудасія, ніколи не бачив місто таким спокійним. Тихо як у вусі. Аж моторошно стає, з’являється відчуття панування над часом і простором. І так чомусь хочеться почути сигнал машини, вульгарний сміх підлітків, кроки забіганих теребовлянців. Таки вгледів когось. Патлатий хлопчина чекає під дверима училища культури, яке прийнято називати промовисто: «Кульок». Мовчить, а в пору, ближчу до обідньої, із другого поверху долинають звуки фортепіано, часом невдало пищить скрипка у руках студента першого курсу, а ще щоденно видно, як у залі першого поверху дівчата (всілякі) танцюють балет і десь від середини заняття починають по одній вилазити через вікна, які розташовані дуже і дуже низько.

Автостанцію скоро буде видно, а я роззявив рота, бо за мостом не побачив таки дядька, який щоденно сидить на одному місці, із натягнутим капюшоном і продає диски. Мультики, ігри, фільми і не тільки. Кожнісінького дня бачу, як собаки вмощуються біля його імпортних кросівок, а сьогодні… Порожньо. Ні дядька, ні дисків, ні собак. А цей світлофор, зараз йому абсолютно байдуже, яким кольором блимати – і так ніхто уваги на нього не звертає.

Автобусна. Перший автобус кашлянув чадним газом, подався містом, далі і далі. За сценарієм найближчим часом мають з’явитись перші пасажири і… перші попрошайки, які бігатимуть від одного автобуса до іншого, розказуватимуть про нестачу коштів на операцію, про десять голодних дітей, яких треба нагодувати, про ще там якісь проблеми зі здоров’ям. І чутимуть різні коментарі і відгуки на свої промови. Ранок, такий, як він є. Чистий, не заплямований матюками водіїв і прокльонами пасажирів. А з самісінького верху ліниво глипає фортеця. Велична і водночас примітивна. Недосяжна, хоч всі її давно облазили. Гарна, хоч іноді й нудна. Середньостатистична: безліч каміння, дерева, меморіальні таблички і пластикові пляшки.

Автобус. Здається, мій. Звіряю номери із есемескою. Збігаються. Підбігаю за передачею.

- Доброго дня! – вітаюсь із водієм. – Я цей… ну… передачу маю взяти.

- Ваше? – простягає якийсь папірчик.

- Здається воно. Ану…

Читаю: «Квиток на проведення найкращих хвилин життя у рідному місті. Час: коли завгодно. Місце: від фортеці до заправок і глухих куточків. Ціна: бажання зробити місто кращим. Вимога: гарний настрій»

Так, передачу отримано. Хоч досі й не можу згадати, хто ж її мені передав… Ні, таки ніяк не згадаю…



Нагадаємо, переможцем регіонального етапу конкурсу став Леон Городиський вчитель історії і правознавства нашої школи

P.S. Дякуэмо всім хто пдтримав конкурсантів своїм голосом

Переглядів: 400 | Додав: Роман_Миколайович | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright MyCorp © 2019
Безкоштовний хостинг uCoz

Теребовлянський навчально-виховний комплекс Тернопільської обласної ради

Будемо дуже раді бачити Вас знову на нашому сайті. Зауваження та пропозиції надсилайти на адресу : Tergimnazia@ukr.net